Живий будильник Тільки-но зажевріє небокрай, як наша Варвара не своїм голосом кричить: «Кра-а! Вра-а! Їсти!» Весь дім побуркає. Я напівсонна встаю. – Ти чого так кричиш? – пошепки кажу. – Усі ще сплять, а ти репетуєш... Варвара чує мій голос, умовкає. І тільки махає-махає крилами та широко розкриває рота: «Пробач, будь ласка. Я дуже хочу їсти, того й кричу». А за...

Варвара вчить абетку «Тук-тук-тук», – наче постукав хтось у двері. – Заходьте! – озивається бабуня. А воно: «Тук-тук! Тук-тук!» – Чи не чують? Заходьте-но, будь ласка! – голосніше запрошує бабуня. Знову: «Тук-тук». – Та що це, – не витримую я, – може, хто з дітлахів пустує? Відчиняю двері на веранду – нікого нема. Вертаюсь, а за спиною: «Тук-тук». Зазираю за портьєру...

Жовтороте обирає ім’я Граченя, яке нам принесли, хоча й було жовтороте, проте не пуцьверінок. І пір’я на ньому повиростало, і хвіст та крила – майже як у дорослих граків. Тільки пузце лишалося голеньким та сірий дитячий пух на голові й спинці ворушився від найменшого подиху. Ще трохи – і вже літало б добре. Та буря, що раптом розгулялась, викинула його з гнізда....

Хто кого водив? Леся приїхала до бабусі в гості. Тут і собачка біленький підбіг. Вертить хвостом, розглядає дівчинку. Наче й не страшний звір, але ж… Зуби біліють гостро, язик висить. Та й ще й головою раптом потягнувся вперед до Лесиної ніжки. Дівчинка злякано притулилась до мами. − Не бійся, Лесю. Білячок не кусається, − заспокоїла бабуня. – Тільки за хвіст його не...

...