Шовковий дощик Коли влітку довго немає дощу, Петрусь помічає, як хмурніє татове обличчя, і в хаті їхній ніби стає похмуріше. І листя тоді на деревах прив’яле, й трава, і квіти не пахнуть, і навіть небо бліде, наче вилиняло на сонці. А пуститься теплий дощик – о, тоді Петрусеві свято! Вибігає на вулицю і то вже тішиться не натішиться, жодної калюжки не обмине. Світліє...

Хоробрий Сказано – зроблено. Взяли по дрібній палиці і рушили до лісу. Вийшли за село, а там, на лужку, чиїсь гуси пасуться. Спокійно так скубли травичку, а як угледіли хлопчаків, то наче показилися. Замахали крилами, загелкотали, зняти такий ґвалт, що, мабуть, аж у лісі чути. Повитягували довжелезні шиї, сичать, шиплять, клакають рожевими дзьобами… А їхній...

Дівчина надворі… Мама щось сіяла на грядці та й Петруся покликала: Думав Петрусь, думав, та так нічого путнього й не спало йому на думку. І от минуло відтоді чималенько часу, вже й літечко завітало на город, і Петрусь пішов подивитися, що там доспіло. Глядь – а на грядці, де він борозенки робив, − кіски зелені до сонця тягнуться. Кучеряві такі, височенькі. О, то це...

Хорошого потрошку Коли Петрусь береться до меду, то мама завжди застерігає: − Потрошку їж! Бо мед на пупі виступить! Правда, скільки Петрусь не ласував ним, скільки не заглядав собі на пупа, а медом там і не пахло. То мама тільки лякає. Але лякає. Мабуть. Не дарма, бо коли меду з’їси багато, та ще й натщесерце, то справді може завадити. Чого воно так? Як тільки щось...

Мелодії кам’яної гори Було те давно. Багато тисяч років тому. В ті далекі часи в приазовських степах жило плем'я молочаїв. Це були завзяті і запальні люди. Одного теплого ранку, на м’якому степовому килимі, неподалік стоянки племені, борсалося двоє хлопців. То Яр і Гул зчепилися в борні, що вже не раз виснажувала обох, але так і не виявляла переможця. Яр повалив Гула...