РОЗДІЛ II Віка спробував приязно всміхнутися, скласти докупи якісь доречні слова, аби справити найліпше враження, але: — Е-е-е... Мне-е-е... — скоріш за все відповідь його прозвучала саме так. — Що-що? — перепитав вартовий і багатозначно, здалося хлопчині, глипнув на товариша. Той дивився на Віку з прихованою недовірою. — То хто ж ти такий? — вже трохи інакше...

Але найдужче хвилювалися ми: я і Ява. Нам було чого хвилюватися. Бо то ми заварили усю цю кашу, ми придумали той театр. Ми з Явою — Станіславський і Немирович-Данченко оцього нашого сільського МХАТу (чи пак, ВХАТу). — А що?! А що?! — вимахуючи перед моїм носом руками, гарячкував восени Ява.— Хіба ж такий театр можна вшкварити! На весь район!.. Справжній МХАТ! Тільки...

Розділ 4 Все, про що я розповів, сталося минулого травня, на початку канікул. Влітку ми, зрозуміло, пороз’їжджалися: хто в літній табір, хто в село до бабусі, тож і не літали майже. Самі подумайте: хіба цікаво одному, без друзів, літати? Та ось канікули непомітно збігли, і ми знову пішли до школи. Звичайно, тепер ми літали рідше — школа забирала чимало часу, та й...

Гуси в тумані Сонце за дня світило гарно, бруньки на березах враз побільшали − весна не за горами. Ось-ось з тих бруньок вродяться маленькі пахучі листочки − і оживе все, засміється зелено. Цілий день я носив з-під беріз і кленів повні глечики соку, виливав у дубові барильця і радів такій роботі. Тільки встигай! Прозорий сік з берез аж дзюркотить, а з кленів...

Де літо зимує Місяць лютий явився на сердитій хурделиці. Зима стала іще зимніша. Мороз пече холодом, завірюха виє… Ні пташки, ні собаки надворі й не побачиш. Мені страх як набридло дивитися у вікно, бо там уже три дні снігом сипле так, що й світа не видно. І коли воно розпогодиться? Дід Михайло коло груби на низенькому ослінчику валянки підшиває. Баба Дуня тісто...