Аудіокнига "Ясько - Без автора"

Ясько

       Ясько не міг собі дати ради: він ніяк не міг зрозуміти, чи він великий справді, чи ще малий.

       — Годі тобі вже гуляти!— часом скаже мама ти вже великий. Іди поможи мені, побав Оленку.

       І Ясько поважно йшов до хати, трохи з жалем кидаючи великий гурт товаришів.

       «Нічого робити, казав він — треба по­могти мамі».

       Та дуже хотілося бути великим; то-то воля! І на човні самому, і верхи в поле, і з рушницею в ліс, і на ярмарку... і великий Ясько йшов бавити маленьку Оленку.

       — Доглянь но, щоб не впала з лави — ти ж старший, розумніщий, і дивись за нею — додавала мати.

 Ясько сідав на лаву і хоч ноги далеко не діставали до землі, він розважливо вичитував Оленці, як треба бути обережною та слухняною. А Оленка дивилась на нього і сміялась своїми синіми, як волошки очима.

— Восени підеш до школи,— продовжувала мати, пораючись біля печі.

 Яськові приходилось раз-у-раз підіймати голову в гору, щоб ди­витись на маму, і він тішився, що з ним не жартують, а говорять, як з дорослим.

Почуваючи себе вже великим, Ясько навіть почав зрідка глибоко зітхати, як це робив часом батько. Він стежив за батьковими рухами і собі потягнувся рукою до рота, коли батько розглажував вуса.

       — Мамо, гляньте, Ясько витирає собі вуса, — з сміхом скрикнула Марійка.

       — Еге, підрости ще, синку, зауважив сміючись батько; ще тобі ро­сти та й рости, поки діждешся вусів, а тепер малий ще. Ясько сильно

застидався і нічого не відповів, тільки глибоко замислився.

       — Малий! Адже і дядько Петро, коли їде човном під тим берегом теж малий, немов Оленка.

       І  Ясько згадав скільки разів він вже чув, що ще малий, що треба підрости.

Одного разу, коли всі вже посідали за вечерю, Яська не було. Шукали скрізь, гукали — не видно Яська. Мати почала турбуватися піхто не сідав вечерять.

       — А може він біля бересту, я його бачила там ранком — згадала Марійка.

Берест ріс на кінці садиби. Біля його було викопано ще минулої весни кілька ям, щоб насадити ще кілька деревин.

— Яську! гукнула Марійка — ти тут?

— Ту т — одізвавсь тихо Ясько.

       — Та де ж ти? Йди но вечеряти!

— Мовчи! тихо, ради Бога, тихо-зашепотів сердито Ясько, вигля­даючи з ями...

— Та що ти тут робиш? допитувалась здивована Марійка.

— Я посадився в ямку й росту: хочу вирости.

       — А ти раніще мами попитай, сказала Марійка. А тим часом іди до хати, мама хвилюється, що тебе довго немає.

            Ясько нехотя виліз з ями і понуро пішов за сестрою.

       — Де ти був? запитала мати.

     Ясько мовчав.

     Марійка хитро дивилась на Яська і рада була нагоді посміятись з брата.

       — Та тож він у вас великий, та розумний, от і надумався всіх пе­рерости та й посадився у ямку, що біля бересту.

     Розсміялась мати і нічого не сказала.

     Неприємна була Яськові така невдача, але думка скоріще ви­рости не кидала хлопчика.

    Він частенько чував, як мати загадувала Христі: «Гляди - но, гар­ненько поливай квіти, вони краще ростимуть і цвістимуть».

    Одного разу, коли Христя була на городі, туди надійшов Ясько.

— Дай я поливатиму, а ти спочинь, — попросив Ясько Христю.

       — Ну-ну, поливай, а я трошки прополю бурьян — згодилась Христя. Ясько радо взявся за діло. Він напружував всі сили, щоб підіймати важку поливальницю. Поллю квіти і себе, — думав Ясько, тільки звідки себе поливати? Адже рослини поливають від коріння, значить треба поливати собі ноги. І Ясько, поливаючи квіти, по черзі підставляв то одну, то другу ногу під воду. Цього здавалось мало і, недовго мір­куючи, Ясько підняв поливальницю в гору і вилив на себе всю воду.

— І як це ти так весь облився, що аж голова мокра, дивувалась Христя.

       — Та сам себе полив трохи, адже треба і мені підрости — казав Ясько, тремтючи від холоду, весь мокрий...

       — Треба переодягнутись, а то застудишся, і Христя вхопила за руку мокрого Яська.

— Що таке? стурбовано запитала мати.

— Я змерз, мамочко і вже більше не буду, крізь сльози промовив Ясько.

       — Чого не будеш?

— Не буду поливатись, щоб рости, — і Ясько вже мав намір росплакатись, коли його повила тепла мамина рука.

       — Ну добре, все буде гаразд, тілько нічого не роби сам, не спи­тавшись.