Бібліотека сучасних аудіокниг » 📚 Казка » І святочному гномові буває нелегко - Тенф’юр Йо

Аудіокнига "І святочному гномові буває нелегко - Тенф’юр Йо"

272
0
15.06.22
В нашій українській бібліотеці можна безкоштовно слухати онлайн аудіокнигу "І святочному гномові буває нелегко" українською мовою, автора Тенф’юр Йо. Бібліотека дає можливість слухати книги онлайн українською повні видання на будь-якому гаджеті (мобільному телефоні або десктопі) на нашому сайті аудіокниг UkrainianAudioBooks.com.
Аудіокнига українською «І святочному гномові буває нелегко - Тенф’юр Йо» написана автором - Тенф’юр Йо ви можете слухати аудіокниги українською онлайн безкоштовно на UkrainianAudioBooks.com. Жанр аудіокниги «І святочному гномові буває нелегко - Тенф’юр Йо» - "📚 Казка" є найбільш популярним жанром для сучасного слухача, а книга "І святочному гномові буває нелегко" займає почесне місце серед усієї колекції творів в жанрі "📚 Повісті й оповідання".
Поділитися аудіокнигою "І святочному гномові буває нелегко - Тенф’юр Йо" в соціальних мережах: 

І СВЯТОЧНОМУ ГНОМОВІ БУВАЄ НЕЛЕГКО

          У неділю мама, запаливши свічку, як то й годиться за чотири тижні до Різдва, нагадала:

—      Мабуть, вже пора писати святочному гномові. Ану, діти, пишіть йому, хто що бажає.

Власне, ані крихітка Сів, ані середульший Мор-тен ще не вміли писати. Умів лише старший — Свейн, бо вже ходив до школи. Проте і Мортен і Сів могли свої бажання намалювати. Либонь, святочний гном їх зрозуміє.

—      Але пам’ятайте, що цього року і святочний гном переживає скруту, — сказала мама. — Гадаю, не варто бажати чогось дорожезного і надто багато.

—      Невже і святочний гном лишився без роботи? — здивувалась крихітка Сів. Тато лишився без роботи, тож вона знала, що таке безробіття.

—      Та ні, — відповіла мама, — але і святочний гном переживає тяжкі часи.

—      А що таке тяжкі часи? — допитувалася Сів.

—      А те, що і святочному гномові буває нелегко, — відповіла мама. І з тону її голосу Сів трішки втямила, що то означає.

—      По-вашому, мамо, лялечка, що вміє випорожнятися, дуже дорога? — спитала Сів.

—      Не кажи свого бажання вголос, — мовив середульший Мортен. — Про нього повинні знати лише ти і святочний гном. Правда, ти ж не сказала, що хочеш лялечку. Ти тільки спитала, чи вона не дуже дорога, — додав він.

—      Напевно, на таку лялечку святочний гном стягнеться, — сказала мама.

—      Може, ми повкидаємо листи до гнома в поштову скриньку? — спитала Сів. Вона була в такому віці, що й не пам’ятала, як вони робили торік.

Мортен, пам’ятаючи те, відповів:

—      Ні, тато віддасть їх Північному Вітрові, а Північний Вітер віднесе святочному гномові.

—      Ха-ха, Північному Вітрові! — засміявся Свейн.

—      Годі тобі, Свейне, — мовила мама.

Як тільки тато зібрався відносити листи, всі вийшли з ним у передпокій.

—      Ну в тебе й чоботи! — скрикнула мама. — Оно які на підошвах діромахи! Я й не бачила.

—      Мотаєшся туди-сюди, шукаючи роботу, от і зношуєш чоботи, — мовив тато.

—      Якщо ти підеш у цих чоботях на сніг, то застудишся, — сказала мама. — Тобі треба купити нові чоботи.

—      До Різдва нічого не вийде, — зітхнув тато. — Стільки всього треба накупити.

—      Можемо попросити в гнома й чоботи, — мовила Сів.

—      Про свої бажання не кажуть вголос,  — нагадав Мортен. — їх повинен знати тільки гном.

—      Ха, ха, гном, — засміявся Свейн.

—      Вгамуйся, Свейне,  — сказала мама. — Тато матиме нові чоботи. Це ми їх йому купимо. Кілька днів обідатимемо саму кашу й заощадимо грошей.

 Так вони й зробили. Наступної неділі у підсвічнику було запалено три свічки, а через чотири дні тато прийшов додому в найкращих чоботях, які Сів коли-небудь бачила. В коричневих, блискучих чоботях із товстими підошвами.

—      Дякую за чоботи, — сказав мамі тато.

—      Дякуй каші, — відповіла мама. — І дітям, що помогли мені ощадити.

І знов надійшла неділя. Старший Свейн, середульший Мортен і крихітка Сів запалили в підсвічнику кожне свою свічку, щоправда, поки запалювала Сів, тато підтримував їй руку. Мама запалила четверту свічку.

Напередодні святвечора тато взувся в свої прегарні чоботи, пішов надвір і купив ялинку, а діти, не відступаючи від нього ні на крок, її убрали.

АЖ ОСЬ І СВЯТВЕЧІР.

Вони їли рисову кашу, геть не таку, як інші каші, бо то була різдвяна каша з мигдалем. Свейн знайшов у своїй каші мигдаль, а тоді йому перепав марципан у вигляді поросятка.

Потім вони водили коло навкруг ялинки, співаючи “Різдвяну радість” та “Що за блакить чудова”; а тоді тато подався нагору до спальні.

—      Трішки перепочину, та й святкуватиму далі, — сказав він.

Тато страшенно стомився від усіх тих походеньок — шукати роботу й вибирати красуню-ялинку.

Мама з дітьми співали не вмовкаючи, лише тепер вони вже не ходили навкруг ялинки, а стояли. Старший Стейн пишався, що знав багато куплетів із “Дитя у Віфлеємі народилось” та “Я співаю різдвяну пісню”, які вивчив у школі. Середульший Мортен навчився співати від Свейна, а Сів виводила “тра-ля-ля”. Виходило чудово.

А тоді хтось подзвонив. Усі гуртом вони кинулися в передпокій, і мама відчинила двері. АТАМ СТОЯВ СВЯТОЧНИЙ ГНОМ.

Він був убраний у тепле просторе пальто, мав білу бороду й незворушне дивне лице.

—      Чи є тут слухняні діти? — загудів гном.

—      Є, — відповіла мама.

Стало якось страшнувато. Але в гномовій торбині було повно всіляких пакунків, і Сів дивилась не на гнома, а лише на них.

Свейнові та Мортену дісталося по пакету з конструктором і ковзанами. Ковзани були не нові, але чудові. Мортен на радощах закричав:

—      Молодець, гноме!

Напевно, він уже не боявся. Проте Сів трішки злякалась, коли гном підійшов до неї. Спершу він дав їй пакуночок, обгорнутий у красивий папір, на якому були намальовані червоні гноми й зелені різдвяні ялинки. Сів розірвала папір і вийняла з нього коробку з безліччю кольорових олівців. А тоді гном дав їй ще один пакунок — довгастий і доволі таки великий. Розірвавши папір, Сів дістала ще одну коробку, а в тій коробці лежала лялечка, здається, така, що вміє випорожнятися!

—       Красненько дякую, — пошепки мовила Сів, бо голос у неї пропав.

Потім вона зробила реверанс. Але враз її погляд упав додолу.

НА ГНОМОВІ БУЛИ ТАТОВІ ЧОБОТИ! ГНОМ УКРАВ У ТАТА ЧУДОВІ НОВІ ЧОБОТИ!

Сів мало не скрикнула, та стрималась. Надто великого страху нагонив на неї цей здоровенний гном, що стояв просто над нею. Вона не мовила ні слова.

Мама та середульший Мортен сказали:

—       Щасливої дороги, святочний гноме! І святочний гном подався з хати. Та й тоді Сів нічого нікому не сказала. Сторопіла й знічена, сіла вона в кутку, забувши бавитися новою лялечкою.

О, як їй було соромно розказати рідним про те, що вона побачила, а вони навіть не помітили. Вона гаразд не розуміла, чи їй було соромно за різдвяного гнома, чи за себе. В її голові лунав мамин голос: «І святочному гномові буває нелегко».

Либонь, святочнйй гном перебував ще в тяжчій скруті, ніж вона собі гадала. І він стільки мусив ходити по снігу, що йому потрібні були гарні чоботи. Та все ж...

Сів розгубилася. Де й поділася її радість від лялечки та кольорових олівців! Може, заглянути в передпокій? Ага, так вона й знала: ТАТОВИХ ЧОБІТ НЕ БУЛО НА МІСЦІ!

Що робити? Треба знайти святочного гнома й пояснити йому, що татові потрібні чоботи для того, щоб мотатися сюди-туди, шукаючи роботу! Одначе Свейн не повинен дізнатися про те, що втнув святочний гном, бо ще, чого доброго, йому заманеться корчити гримаси, а сьогодні ж святвечір... не випадає говорити щось погане про святочного гнома.

А тепер гном десь пішов. Сів йому напише. Ой, писати вона таки не вміє, але вміє малювати. Сів гайнула до кімнати й відірвала клаптичок отого чудового паперу з червоними гномами й зеленими ялинками. На щастя, на звороті папірець був білий, тож вона взяла новий червоний олівець і намалювала там пару чобіт. Напевно, святочний гном зрозуміє, що вона мала на думці. Вона бажала чобіт для тата. Але Мортен казав, що бажань не кажуть вголос. І Сів тихенько, мов мишка, знов прокралася в передпокій. Та як відчинити двері надвір? Ручка бу-ла надто високо. Сторопівши, вона стала навшпиньки.

Нараз із кімнати вийшов Свейн.

Надворі стояла глибока тиша. Небо було страшенно високо і все в зірках.

—       Вітре, прилинь, вітре, прилинь, - зашепотіла Сів.

Вітер і справді прилинув. Сів кинула йому клапоть паперу, він підхопив його й помчав із двору.

Замерзнувши, Сів знов пішла до кімнати. Коли б той вітер, що взяв папірця, був Північний, і коли б він знайшов того святочного гнома, що приходив. Бо є всілякі вітри... Сів задумалась.

 Незабаром з’явився тато. Як же він розчарувався, коли почув, що святочний гном уже приходив.

—       Ми пожаліли тебе будити, - сказала мама. - Ти був такий стомлений.

—       Стомлений, ха-ха, — засміявся Свейн. Не будили, бо ніхто з них –о ні він, ні Мортен, ні Сів – навіть не здогадався покликати тата, коли приходив святочний гном... Тоді вони думали тільки про подарунки.

А тепер на столі вродились горіхи, інжир і помаранчі. Наминаючи ласощі, Сів безперестанку думала про святочного гнома. Чи дістав він її листа? Чи зрозумів він її?

—       Ну, Сів, тобі, напевно, пора в ліжко, — сказав тато. — Твої оченята вже хочуть спатки...

Проте її очі це бачили, як тато несе її в передпокій, а тоді підіймається сходами до спальні. А ще вони загледіли, що ТАТОВІ ЧОБОТИ СТОЯЛИ ТАМ, ДЕ Й ЗАВЖДИ! Святочний гном приходив сюди, поставив їх на місце, і ніхто нічого не чув!

Виходить, усе склалося добре? Однак не зовсім. Сів лежала в зручному, теплому ліжку й думала про святочного гнома, який мандрував по снігу й морозу, заносив дітям подарунки, а сам... ходив у поганючих старих чоботях. І, мабуть, ті чоботи були геть негодящі, якщо святочний гном, напрочуд добрий святочний гном, зважився на крадіжку! Немає нічого гіршого за крадіжку. Скільком дітям святочний гном давав подарунки, а сам діставав облизня! Врешті-решт Сів схрестила руки на грудях і попросила крізь сон:

—      Боже милосердний, дай святочному гномові нові чоботи!

 Чи почув її Господь? На другий день вона тільки про те й думала. Якщо не почув, то святочний гном не впорається до кінця зі своєю різдвяною роботою. А йому ж треба завітати до сусіднього будинку, де мешкала бабуся з дітьми, а тоді до крамниці неподалік од міста, а потім він мав прийти на свято різдвяної ялинки в татів спортивний клуб. Правду кажучи, роботи в нього було вдосталь! Чи отримав він нові чоботи?

—       Мамо, як ви думаєте, чи тепло у хаті святочного гнома? — спитала Сів.

—       Авжеж, — відповіла мама. Та коли там він утрапить додому!

—       Мабуть, йому не треба йти на свято різдвяної ялинки, — сказала Сів.

—      Чого? — спитала мама.

Ой, як тяжко було це пояснити!

Увечері Сів ще більше думала про святочного гнома - про його мандри під зоряним небом, про те, який він був заклопотаний і закоцюблий від холоду. Сів одно відхиляла штору й поглядала на темну вулицю, згадуючи мамині слова: “ І святочному гномові буває нелегко!”

А лежачи в ліжку, вона попросила:

—       Ласкавий Боже, побережи святочного гнома!

—       Мабуть, він і сам бережеться, - мовив Мортен.

—       А бережеться, ха-ха! - засміявся Свейн.

Зате мамі й татові, здається, припало до дутпі те, що Сів у вечірній молитві попросила за святочного гнома.

І ось надійшов день, коли їм треба було йти на свято різдвяної ялинки. Хлопці раділи, бо пам’ятали, як було торік. Тоді вони отримали пакети з усіляким добром і ковзалися на широкому майданчику, де височіла здоровенна ялинка.

На свято зійшлася сила-силенна дітей, які водили танок навколо ялинки й гралися в “Лиса” та в “Ялівець”.

ТА ОСЬ З’ЯВИВСЯ СВЯТОЧНИЙ ГНОМ!

—       Чи є тут слухняні діти? — спитав він.

—       Немає, — вигукнув Свейн, але святочний гном, звісно, того не почув, бо всі отримали подарунки, Свейн також. Крихітка Сів не дивилась ні на торбину з подарунками, ні на що інше, вона не зводила очей із гномових ніг. НА НИХ БУЛИ КРАСИВІ, ВЕЛИКІ, М’ЯКІ, ЧОРНІ ЧОБОТИ!

Сів так зраділа, що аж розпашілася. -        Дякую, святочний гноме, — сказала вона, отримавши пакет із подарунками. А тоді пошепки подякувала ще раз: — За те, що тато знов дістав чоботи.

Вони повертались додому в глибокій темряві. Ген-ген у небі сяяла ціла китиця зірок, повівав легенький вітрець.

—       Дякую, вітре, — прошепотіла Сів.

А як лягла в ліжко, прошепотіла знов:

        —     Дякую, Боже!

Тепер вона від щирого серця могла радіти лялечці, що вміла випорожнятися, і чудовим кольоровим олівцям!

 

 

        Джерело: Тенф'юр Йо. І святочному гномові буває нелегко / Й. Тенф'юр // Різдвяні історії. – Київ, 2007. − С. 224-232.

Увага!

Аудіоплеєр зберігає позицію відтворення в куках вашого браузеру. Ви зможете у будь-який момент продовжити відтворення аудіокниги «І святочному гномові буває нелегко - Тенф’юр Йо», після закриття браузеру.

Коментарі і відгуки (0) до аудіокниги "І святочному гномові буває нелегко - Тенф’юр Йо"