Пам’ятаю, як вразила мене "Усмішка". Те, що дорослі люди не бачать нічого, не цінують нічого, коли повністю засліплені розпачем… і що здатна зробити маленька, повністю залежна від них дитина? Як швидко згасне, під натиском буденної жорстокості, теплий промінь безсмертної Усмішки в її серці?…...

Тоді, коли до рук потрапляє подібна книга, не віриться, що вона написана десятки років тому. Величезний талант - уявляти те, чого нема. І лиш коли розумієш, як багато письменників були недалекі від правди, мимоволі замислюєшся: а що, коли і ці події можуть стати для далеких нащадків гіркою реальністю?… Цей твір давно визнаний класикою світової літератури. Лиш уявіть...

"...Хлопчисько стояв одразу за двома чоловіками, які гучно розмовляли між собою, але у чистім холоднім повітрі звук голосів здавався удвічі гучнішим. Хлопчисько притупцьовував на місці і дмухав на свої червоні, у саднах, руки, позираючи то на брудну, з грубої мішковини, одежу сусідів, то на довгий ряд чоловіків та жінок попереду..."...