Василь Симоненко завжди засуджував приниження людини, знищення її людської гідності. Він возвеличував особистість, шанував кожного за неповторність та унікальність. Він був проти сірої маси, що бездумно пливе за течією та давно розчинилася в однотипних думках. Саме тому у вірші «Я...» автор зробив акцент на гідності та возвеличенні людини, засудженні стандартизованих...

Вірш «Є тисячі доріг...» Симоненко написав за кілька місяців до смерті. У поезії автор розкрив деталі свого життєвого шляху, передав хвилювання та вагання. Митець згадує батьківську ниву, акцентує увагу на тому, що вона його, така рідна і близька до серця, і жодні перепони та невдачі не змусять цуратися її....

Прості й щирі слова В. Симоненка торкаються серця кожного, ідеться-бо про загальнолюдські цінності. Майстерність і довершеність вірша виявляються в кількох площинах. Це і взаємоперетікання образів, і персоніфікація, і образи-символи. Поезія автора — щира, задушевна, мелодійна, недаремно вона покладена на музику. І відображає глибокі патріотичні почуття, в яких любов...

З любов’ю сина і пристрастю справжнього патріота Симоненко говорить у поезії «Задивляюсь у твої зіниці...» про Україну. Тема вічна, але автор знайшов свої, симоненківські, інтонації — прості, щирі й водночас піднесені. За формою це звернення сина до матері-України, для якої автор знаходить найтепліші слова Поет інтимізує розмову з читачем, свої думки і почуття...

Ти знаєш, що ти — людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи! Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні —...