Там, за віками, за гірким туманом, де трубить вічність у Роландів ріг, любов була єдиним талісманом, а талісман ще звався — оберіг. Було життя осяяне красою, любов і честь цінились над життя. І що там смерть з великою косою? — мужчина, лицар, сонячне дитя! В моїх садах мелодії Провансу, і жінка, жінка, жінка всіх віків! — за неї лицар гинув без авансу, вона чекала...

У садочку-зеленочку ходить вишня у віночку. Хтось їй грає на дуду, подивлюся я піду. Баба каже: – Не ходи! Темні поночі сади. Там, де вітер шарудить, бузиновий цар сидить. Брови в нього волохаті, сиві косми пелехаті. Очі різні, брови грізні, кігті в нього як залізні, руки в нього хапуни – так і схопить з бузини! Я кажу їй: – Бабо, ні! Очі в нього не страшні. На...

«Усе було – і сум, і самота…» Усе було – і сум, і самота. І горе втрат, і дружба нефальшива. А ця любов – як нитка золота, Що й чорні дні життя мого прошила. Усе було, було й перебуло. А ця любов – як холодно без неї! Як поцілунок долі у чоло. Як вічний стогін пам’яті моєї. Джерело: Костенко Ліна Василівна. «Усе було – і сум, і самота…» / Л. В. Костенко // Мадонна...

...

...