Хорошого потрошку Коли Петрусь береться до меду, то мама завжди застерігає: − Потрошку їж! Бо мед на пупі виступить! Правда, скільки Петрусь не ласував ним, скільки не заглядав собі на пупа, а медом там і не пахло. То мама тільки лякає. Але лякає. Мабуть. Не дарма, бо коли меду з’їси багато, та ще й натщесерце, то справді може завадити. Чого воно так? Як тільки щось...
Мелодії кам’яної гори Було те давно. Багато тисяч років тому. В ті далекі часи в приазовських степах жило плем'я молочаїв. Це були завзяті і запальні люди. Одного теплого ранку, на м’якому степовому килимі, неподалік стоянки племені, борсалося двоє хлопців. То Яр і Гул зчепилися в борні, що вже не раз виснажувала обох, але так і не виявляла переможця. Яр повалив Гула...
Дударики Ми маленькі Дударики. В нас новенькі Кептарики, Шапочки Із повстини, Дудочки Із бузини. Ми подмемо У дуду І затнемо: Ду-ду-ду. Нас почує Добрий дід, Що корчує В лісі глід. Ми несем Йому обід І гукаєм: — Діду-ду, Ой, зробіть Нову дуду! Джерело: Воронько Платон Микитович. Дударики : [вірш] / П. М. Воронько // До нас наближаються зорі / П. М. Воронько. – Київ,...
Вовчун і Мурлинський У бабусі Насті живуть пес Вовчун і кіт Мурлинський. Вовчун – сірий, клаповухий. А Мурлинський – чорний, із зеленими очима. Тільки-но хтось чужий наближається до подвір’я, пес тут – таки подає свій голос. А кіт ловить мишей. Мабуть, саме за це бабуся і любить їх обох. Живуть пес і кіт мирно. У Вовчуна своя мисочка, у Мурлинського своя. Дасть їм...
