Бібліотека сучасних аудіокниг » 📚 Українська література » Свою Україну любiть... - Петро Кононенко

Аудіокнига "Свою Україну любiть... - Петро Кононенко"

204
0
16.06.22
В нашій українській бібліотеці можна безкоштовно слухати онлайн аудіокнигу "Свою Україну любiть..." українською мовою, автора Петро Кононенко. Бібліотека дає можливість слухати книги онлайн українською повні видання на будь-якому гаджеті (мобільному телефоні або десктопі) на нашому сайті аудіокниг UkrainianAudioBooks.com.
Аудіокнига українською «Свою Україну любiть... - Петро Кононенко» написана автором - Петро Кононенко ви можете слухати аудіокниги українською онлайн безкоштовно на UkrainianAudioBooks.com. Читає книгу (озвучує) Ігор Мурашко. Жанр аудіокниги «Свою Україну любiть... - Петро Кононенко» - "📚 Українська література / 📚 Роман" є найбільш популярним жанром для сучасного слухача, а книга "Свою Україну любiть..." займає почесне місце серед усієї колекції творів в жанрі "📚 Повісті й оповідання".
Поділитися аудіокнигою "Свою Україну любiть... - Петро Кононенко" в соціальних мережах: 
Свою Україну любiть...

24 січня 1992 року в.о. міністра вищої і середньої спеціальної освіти України Леонід Олексійович Каніщенко, зважаючи на ухвалу Вченої ради Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка та подання оргкомітету представників понад 20 вищих навчальних закладів м.Києва, підписав наказ про створення Інституту українознавства. Директором було призначено ініціатора створення нової структури – декана філологічного факультету КДУ, професора Кононенка Петра Петровича. Складався Інститут із шести відділів/кафедр, у структурі яких було 134 штатні одиниці, та створеного за ініціативою П.П.Кононенка Українського національного гуманітарного ліцею.

Поява нових структур викликала як непідробну радість в усіх областях України та світового українства, так і шалений спротив частини чиновників (у тому числі й університетських!), бо вони відчули загрозу своїм не-, а то й антиукраїнським орієнтаціям.

Були ті, що нищівно-скептично запитували: – Що, українознавство в Україні? Хіба в нас не ведуться курси української мови, літератури й історії?.. І чому ж раніше це питання не ставилось?.. До того ж цілком очевидно, що це спроба на місце випробуваного народом інтернаціоналізму поставити націоналізм, а єдність СРСР (згодом СНД) і так під загрозою…

Про українські інтереси ці опоненти, як правило, не говорили. Українці й далі мусили служити інтересам інших, іти шляхом самозаперечення, зміцнення чужих держав та угноєння чужих культур, зречення своєї мови та власної історичної ролі й місії – і все тут! Не говорилося й про посутніше: а що воно – українознавство? А згодом, після видачі наказу, коли Інститут українознавства та гуманітарний ліцей розгорнули свою діяльність, було обрано шлях дискредитації їх. Так, пихато почала заперечуватись потреба і роль ліцею у підготовці дійсно української еліти («ви ж походженням демократи, з простих сімей, а підносите чужорідний класовий ідеал: «елітний!»). А Інститут українознавства збивати на рейки старомодного симбіозу елементів фольклору та етнографії, давно зужитих краєзнавчих традицій та обрядів, тільки б не допустити до пізнання й розвитку таких світових феноменів, як Україна (етно-нація, держава, її природа, культура, мова, історична роль та місія у їх цілісності) і світове українство. Коли не вийшло, опоненти почали дерибанити версію про бажання українознавців заступити собою історію і географію та літературу. А коли не вийшло й це, з-під руки ректора Університету та двох його підспівувачів з’явилася прокурорська інвектива: «Обережно – українознавство!».

«Обережно» – для маскування. Бо не якомусь іншому предмету, а Українознавству запалювалось червоне світло. Загрозливе ще й тому, що владне… Загрозливе й тому, що з того часу є інноватори, котрі досі заміняють у Державному стандарті освіти українознавство (не щось інше, а саме українознавство!) будь-яким іншим предметом (від іноземних мов до футболу), а то й відверто переслідують його (як і українську мову, культуру, історію).

Довелось починати з лікнепівського: чи й справді українознавство таке страшне, зокрема – спрямоване на конфронтацію з кимось і з чимось, а українці були байдужими до самопізнання і не хотіли знати уроків українознавства? Чи, може, все-таки існувала якась традиція?!

Не можемо не враховувати, що й досі ті, котрі й тепер люто воюють проти самоідентифікації українства та підмінюють псевдоінтернаціоналізм таким же псевдоінтерглобалізмом, хоча хід історії та її уроки є неспростовними, не розуміють, що українознавство – одна з вічних гілок вітчизняної та зарубіжної науки, що без нього розв’язувати проблеми сучасності неможливо. Бо українознавство і в генезі, і в місії, і в долі є аналогом генези, місії, долі України.

Думаємо про це, і постають сторінки історії:

«Повість про те, «звідки пішла Руська земля, хто в ній почав спершу урядувати, і як Руська Земля постала є» – «Літопис Аскольда», «Літопис Руський»;

«Що знаєте, того не забувайте. А чого не знаєте, того вчіться!», «Ти знаєш, що то є людина?» – Володимир Мономах;

Сила: Пізнай себе самого! – Григорій Сковорода;

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя.

…Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть… та й спитайте

Тоді себе: що ми?..

Увага!

Аудіоплеєр зберігає позицію відтворення в куках вашого браузеру. Ви зможете у будь-який момент продовжити відтворення аудіокниги «Свою Україну любiть... - Петро Кононенко», після закриття браузеру.

Коментарі і відгуки (0) до аудіокниги "Свою Україну любiть... - Петро Кононенко"